.
     Лежачи на холодних каменях, я розумів, що час моє вирушає. Я побачив надто багато, але більшого я не побачив. Довга дорога на північ, невже вся ця довга дорога була марною. Адже мета була така близька, а тепер вона стала не досяжною.
     Кров стікала по моєму порваному одягу, проливаючись на землю, перетворюючи грязь на пурпурне місиво. Зламана катана в руках, символ поразки душі. І думки про те, що та сама до цих пір десь там, і я нічого не можу зробити з цим породжували ненависть і відчай.
     З піднебіння почав валити сніжок, засипаючи мене білою пеленою. Мій ворог вже не стояв поряд, він не сміявся над поверженим противником, він зрозумів, що я вже нежілец. Але припасений мною ром. Його тягуча тепла субстанція лилася по моїй глотці, і це єдине що не давало мені померти.
     Я бачив, як надомною пролетів білий орел. Був би я не в такому положенні, напевно, би сказав, що це добрий знак. Але добрим він був лише для смерті, яка зараз повинна була прийти за мною.
     Але життя і смерть не роздольні, і щось я подумав мені було рано вмирати. Або я з'їхав з глузду, або ром ударив в голову, але я не хотів померти, якщо не ради себе, то хоч би ради своєї мрії, тій, яка чекає коли я прийду і врятую її.
     Я спробував підвестися, але тут, же відчув різкий біль. Мені б варто було впасти, і стискуватися від болю, але я просто розсміявся. Чи то я з'їхав з глузду, чи то ром і справді давав про себе знати, але це діяло, спрацювало. Хоч моя катана, зламана, а я спливаю кров'ю, хай мені залишилося жити не довго, але цей останній ривок я повинен зробити. Останній крок, останній бій, не ради слави, не ради грошей, ради життя, ради мрії.